Трипільська культура: нові відкриття проти старих ілюзій

Назад

Кажуть що в археології, як у медицині і футболі, розбираються всі.  Особливо це стосується трипільської культури. Її поціновувачі (від колекціонерів, композиторів і поетів, до колишніх президентів) вважають себе справжніми експертами, ведуть телепрограми, влаштовують конференції і пишуть "наукові" статті й книжки. Час від часу з'являються кумедні дослідження про трипільський геном, виборче право у трипільців, трипільську філософію, езотеричні версії існування і зникнення "трипільського на̀роду". На думку цих "знавців", фахові археологи своїми сухими теоріями лише заважають "творенню національної трипільської ідеї". Про це повідомляє інтернет-видання ZN.UA.

Наш співрозмовник — трипіллєзнавець з величезним стажем, знаний у всьому світі дослідник Трипільської культури, завідувач науково-дослідної лабораторії археології Київського університету ім. Бориса Грінченка Михайло Відейко.
— Трипільська культура — тема дуже популярна в Україні, навіть подекуди політизована. В останні десятиліття стало хорошим тоном говорити про трипільців як про прямих предків українців. Та зазвичай мало хто згадує, що ця культура має ще одну назву — Кукутень. 
— Сучасні народи Європи так чи інакше є спадкоємцями давніх цивілізацій, які в давні часи мали інші обриси й кордони. Власне, ці дві згадані вище назви стосуються одного культурного феномену. Вчені так і називають його — "культурна спільність Кукутень-Трипілля". Вона проіснувала понад дві тисячі років на території від Карпат до Дніпра, яка нині поділена між трьома сучасними країнами — Румунією, Молдовою і Україною. Зазвичай широку, не надто обізнану публіку хвилюють питання: "хто давніший?", "де був центр?". Натомість сучасні вчені перейшли до вивчення цього феномену як певної цілісності, визначної за мірками тієї епохи для Центральної та Південно-Східної Європи. Культура Трипілля-Кукутень була східною частиною цивілізованої Європи 5—4 тисячоліть до н.е. З іншого боку, на величезній території неминуче є певні відмінності між населенням окремих регіонів, які можна співвіднести з племенами чи групами племен. Одночасно могло існувати десять—двадцять таких об'єднань племен. Кожне мало свої особливості оформлення посуду, розпису, моделювання статуеток — це те, про що нам відомо. Могли бути відмінності в типах будівель, одязі тощо. Зв'язки між частинами Кукутенсько-Трипільського світу археологи якраз і відстежують: скажімо, на Наддніпрянщину могли потрапити горщики, зроблені десь у районі сучасної Умані, а на Вінниччину — як з Уманщини, так і сусідньої Молдови. Подекуди до трипільців потрапляв посуд від інших сусідів — приміром, войовничих племен "лійчастого посуду", будівників мегалітів та виробників бойових сокир, які в ті часи жили на Волині. 
— Але ж Трипілля залишається загадковою культурою, деякі таємниці якої не можуть розкрити багато генерацій археологів. Одна з таких таємниць — це поховальний обряд трипільців. Чи прояснили це питання знахідки останніх десятиліть?
— Спеціально поховань трипільців ніхто не шукав. Усі відомі поховальні комплекси були знайдені випадково. У 1943-му околиці Києва були перекопані траншеями та бліндажами — завдяки цьому після війни було виявлено два некрополі з кремаціями: Червонохутірський і Софіївський. У 60-х роках ХХ ст. десятками й сотнями розкопували кургани на півдні України, вирівнюючи поля під штучне зрошення — і маємо сотні поховань з трипільськими горщиками. Річ у тому, що давні поховання лежать глибше за рештки сучасних їм будівель. Трипільські житла ми знаходимо на глибині приблизно до півметра. Тому щороку під час оранки на поверхню вигортаються сотні уламків. А на глибину в метр-півтора ніхто не оратиме. От і спочивають десь трипільці в околицях поселень з усіма своїми горщиками, мідними сокирами, прикрасами й іншими речами. 
— Ви співпрацюєте з палеоботаніками. Відомо, що до роботи долучилися фахівці з Японії. Які висновки можна зробити за результатами їхніх досліджень?
— Це надзвичайно цікава й плідна співпраця, шанс дізнатися дуже багато нового. І про те, що їли-пили трипільці, і про те, що росло в них на подвір'ї й навколо поселення, і з чого хати будували. Відповіді на ці запитання шукають чимало фахівців, зокрема і палеоботаніки, і палінологи. У нашій країні їх небагато. Кілька десятиліть визначає трипільські рослини Г.Пашкевич, завдяки чому маємо чимало відомостей про культурні рослини — від ячменю до гороху, не кажучи про дикорослі. Цікаво працюють дослідники з Німеччини. Приміром, шукають у спеціально відібраних пробах скам'янілі рештки давніх рослин — фітоліти. Але й традиційні методи, приміром зняття пластилінових відбитків з давньої обмазки й кераміки, дають цікаві результати. Таким методом нещодавно дізналися, що, будуючи один з храмів, трипільці додавали в глину не лише полову, а й ціле зерно, стебла і листя різних рослин, навіть перепалені кістки тварин, птахів, фрагменти посудин тощо. Така собі символічна магічна будівельна суміш з давніх часів. 
— У минулому польовому сезоні дослідники Трипілля знову отримали сенсаційні знахідки — цього разу ближче до Києва. Що нового вони принесли в науку? 
— Найважливіше те, що це одне з найдавніших трипільських поселень на Київщині. Тепер маємо можливість дізнатися, коли й за яких обставин носії трипільської культури сюди потрапили. Між іншим, у цьому селищі також був храм. Здобутих матеріалів вистачило і на експозицію в Обласному археологічному музеї, що в с. Трипілля, і на відкриття місцевого музею у Копачові. Мріємо зробити на місці розкопок археологічний парк — захистити павільйоном розкопану споруду, а неподалік звести її реконструкцію. Згодом вийти на реконструкцію усього селища. Це звична практика для розвитку туризму в усьому світі. Тим більше що неподалік уже будується подібний об'єкт — парк "Київська Русь", де відтворюють стольний Київ-град часів Володимира Ясне Сонечко. 
 

 
Коментарі
Запам'ятати

Додати
Реклама